Мажоритарна чи пропорційна?

Не так давно на вільному форумі міста Калуша точилась жвава дискусія стосовно переваг різних виборчих систем на місцевому рівні. Тема справді актуальна, тим більше, що останнім часом все частіше звучить критика в бік саме пропорційної, тобто за партійними списками, системи. Як аргумент, наводится теза про те, що при такому підході партійні інтереси місцевих організацій ставляться вище за інтереси суспільні. Крім того, наявність поняття «імперативний мандат» позбавляє депутатів місцевого рівня самостійності у прийнятті рішень. Дозволю собі не погодитись з цим.
Причина перша – Відповідальність. Хочу підтримати форумчанина з красномовним ніком Deputat, який наводив приклади роботи депутатів минулих каденцій, обраних за мажоритарним принципом. Я теж був депутатом 3-го скликання. Обирався як позапартійний, потім уже був членом партії „Реформи і Порядок”. Після закінчення повноважень, я не балотувався на новий термін, не захотів. Не бачив тоді змісту працювати депутатом-одинаком. Для того, щоб досягати реальних результатів, чи то у раді місцевого рівня, чи у Верховній Раді – необхідна команда людей, які, хоча б з певним наближенням, думають „в олдному напрямку”. Тоді ще ніхто й не говорив про „пропорційну” систему, але необхідність її уже відчувалась в повітрі. Потреба у командному підході до роботи представницького органу, на мою думку, очевидна. І основна причина – у відповідальності партійної організації, яка делегує своїх представників до влади, за досягнутий результат і виконання передвиборних обіцянок. Адже, рано чи пізно, прийде час для звіту. І звіт цей називається – нові вибори. І якщо депутат-мажоритарник може цього звіту уникнути – просто не піти на новий термін ( мій приклад :) ), то партійна організація від цього нікуди не дінеться. Отже, необхідність продовження політичної діяльності сама заставляє лідерів місцевих осередків відноситись до роботи їх фракцій з усією серйозністю і відповідальністю результат
Причина друга – Якість. Пригадую початок роботи депутатського корпусу 5-го скликання. Піднесення, запал, бажання в найкоротший термін провести найрадикальніші зміни в усіх галузях міської господарки. Здавалось, все можна зробити просто і швидко. З часом хвиля ентузіазму почала спадати. Бо депутатська робота це не лише святкові сесії і урочисті мітинги. Основною мірою це рутинна праця, яка вимагає, до того ж, певного досвіду і знань. Крім того, праця, яка не оплачується. На мою думку, пройшло не менше року, доки депутати почали розбиратися у питаннях, які їм доводиться вирішувати, на достатньому рівні. І це не дивно. Адже з 50-ти обраних – лише 9 мали попередній депутатський досвід! Це ще один аргумент на користь пропорційної системи – при такому підході ротація депутатів буде набагато меншою. Ми можемо спостерігати це на прикладі Верховної Ради, склад виборчих списків і, відповідно, депутатських фракції рідко змінюється більше, ніж на 75%. На мсцях буде так само. І в новому скликанні буде як мінімум половина з тих, хто вже сьогодні є досвідченим представником громади.
Таке моє бачення – пропорційна система на місцевих виборах є потрібною і правильною. Справа за малим - зробити „правильний” вибір! :)