понеділок, 17 березня 2008 р.

Мажоритарна чи пропорційна?

Не так давно на вільному форумі міста Калуша точилась жвава дискусія стосовно переваг різних виборчих систем на місцевому рівні. Тема справді актуальна, тим більше, що останнім часом все частіше звучить критика в бік саме пропорційної, тобто за партійними списками, системи. Як аргумент, наводится теза про те, що при такому підході партійні інтереси місцевих організацій ставляться вище за інтереси суспільні. Крім того, наявність поняття «імперативний мандат» позбавляє депутатів місцевого рівня самостійності у прийнятті рішень. Дозволю собі не погодитись з цим.
Причина перша – Відповідальність. Хочу підтримати форумчанина з красномовним ніком Deputat, який наводив приклади роботи депутатів минулих каденцій, обраних за мажоритарним принципом. Я теж був депутатом 3-го скликання. Обирався як позапартійний, потім уже був членом партії „Реформи і Порядок”. Після закінчення повноважень, я не балотувався на новий термін, не захотів. Не бачив тоді змісту працювати депутатом-одинаком. Для того, щоб досягати реальних результатів, чи то у раді місцевого рівня, чи у Верховній Раді – необхідна команда людей, які, хоча б з певним наближенням, думають „в олдному напрямку”. Тоді ще ніхто й не говорив про „пропорційну” систему, але необхідність її уже відчувалась в повітрі. Потреба у командному підході до роботи представницького органу, на мою думку, очевидна. І основна причина – у відповідальності партійної організації, яка делегує своїх представників до влади, за досягнутий результат і виконання передвиборних обіцянок. Адже, рано чи пізно, прийде час для звіту. І звіт цей називається – нові вибори. І якщо депутат-мажоритарник може цього звіту уникнути – просто не піти на новий термін ( мій приклад :) ), то партійна організація від цього нікуди не дінеться. Отже, необхідність продовження політичної діяльності сама заставляє лідерів місцевих осередків відноситись до роботи їх фракцій з усією серйозністю і відповідальністю результат
Причина друга – Якість. Пригадую початок роботи депутатського корпусу 5-го скликання. Піднесення, запал, бажання в найкоротший термін провести найрадикальніші зміни в усіх галузях міської господарки. Здавалось, все можна зробити просто і швидко. З часом хвиля ентузіазму почала спадати. Бо депутатська робота це не лише святкові сесії і урочисті мітинги. Основною мірою це рутинна праця, яка вимагає, до того ж, певного досвіду і знань. Крім того, праця, яка не оплачується. На мою думку, пройшло не менше року, доки депутати почали розбиратися у питаннях, які їм доводиться вирішувати, на достатньому рівні. І це не дивно. Адже з 50-ти обраних – лише 9 мали попередній депутатський досвід! Це ще один аргумент на користь пропорційної системи – при такому підході ротація депутатів буде набагато меншою. Ми можемо спостерігати це на прикладі Верховної Ради, склад виборчих списків і, відповідно, депутатських фракції рідко змінюється більше, ніж на 75%. На мсцях буде так само. І в новому скликанні буде як мінімум половина з тих, хто вже сьогодні є досвідченим представником громади.
Таке моє бачення – пропорційна система на місцевих виборах є потрібною і правильною. Справа за малим - зробити „правильний” вибір! :)

четвер, 6 березня 2008 р.

Екватор каденції. Попередні підсумки.

Кілька днів назад, під час пленарного засідання сесії Калуської міської ради, депутат Михайло Романів висловив цікаву ідею – фіксувати те, що було обіцяно або зпрогнозовано міським головою І.Насаликом за час каденції. Ну і, відповідно, проаналізувати як ті обіцянки виконуються, а прогнози справджуються. Ідея чудова, а з огляду на те, що наближається друга річниця перебування мера на посту (тобто половина законного терміну) – ідея на часі. Хочу допомогти депутату і зробити свій посильний вклад в реалізацію цього проекту.

Отже, „екватору каденції” присвячується:

- обіцянки передвиборні (бонус):

1. Калушу – особливий статус екологічнонебезпечного міста, всім мешканцям – спеціальну екологічну доплату (ЕКО+25%);
2. Відновити гаряче водопостачання за власний кошт, не чекаючи бюджетних асигнувань;
3. Збудувати власним коштом 2000 кв.м. житла для соціально незахищених верств населення.

- грандіозні плани, амбітні піар-ходи та інші прогнози:

1. „Я запросив у Калуш своїх друзів нардепів. Одним із заступників буде Валєра Асадчев, іншим Іван Заєць...”
2. „Ми проведем вільний конкурс на посади заступників. Нехай громада їх обирає...”
3. „Мені не потрібна більшість у міській раді...”
4. „Заступник з економіки І.Очкур, який буде займатися будівництвом тролейбусної лінії і гідроелектростанції...”
5. „Нам залишили пустий бюджет. На рахунку був НУЛЬ, хоч би гривню лишили...”
6. „Нам стара влада залишила 32 мільйони боргу. Я замовив незалежний аудит і скоро ці результати будуть опубліковані...”
7. „Через два роки комунальні послуги в Калуші будуть безкоштовними...” Скоро вже :)
8. „Пропоную збудувати в Калуші Пантеон Героїв і перепоховати Степана Бандеру. Готовий вкласти в цю справу 100 тисяч доларів...”
9. „У 2007-му році у нас буде бюджет з профіцитом...”
10. „Ми збільшили бюджет вдвічі (втричі) і перевиконали його...”
11. „Якщо ціна ділянки на вулиці Львівській буде менша за 14 мільйонів – я сам зніму її з торгів...”
12. „В Підгірках ми збудуємо поле для гольфу і іподром, елітне містечко (другу Конча-Заспу) для бізнесменів, а в Копанках – відновимо аеропорт для приватних літаків...”
13. „Ми плануємо запросити вчителів з-за кордону, які будуть навчати наших дітей іноземним мовам...”
14. „Скоро я планую перевезти сюди сім’ю. Мій син буде вчитися у 3-ій школі...” Із свіжого :)

Старт дано. Хто має щось додати – прошу дуже... :)

четвер, 7 лютого 2008 р.

Справжня свобода - це не можливість робити те, що Вам заманеться, а можливість не робити того, чого Вам не хочеться!

Перший пост... Ну що, поїхали! :)

Нещодавно в нашому місті-герої було зареєстровано нову громадську організацію "Вільні громадяни вільного міста Калуша". Для когось це стало надзвичайно важливою подією, а хтось про це не знає і досі. Хтось вже потирає руки, вираховує своє "місце в списку вільних" і готує дірку в лацкані піджака для депутатського значка. А комусь просто смішно з цієї затії... Мені було просто сумно і встидно, коли я побачив засновників цієї НГО. Та Бог з ними, мова не про них.

Мене зацікавило інше: чи може людина, яку спонукали битися за безкоштовне морозиво, принизили подачками, ощасливили гривнею із украденої у неї ж сотні, вважати себе вільною? Чи встидно (хоча б перед собою) тим нещасним держслужбовцям, які в єдиному, добровільному, вільному(!) пориві займалися організацією "потішного референдуму"? Чи вільно буде дивитися колись людям в очі особам, об яких зараз просто витирають ноги, а вони, обтершись і обтріпавшись ладні цілувати руки "господарю" і по-армійськи дисципліновано, по команді натягати футболки "вільних громадян"?

То що ж це таке - свобода? Чи потрібна вона Вам? Чи може взяти і всім скопом "записатися у вільні"? "Каждый выбирает по себе..." - співав російський бард Віктор Берковський. Вибирати Вам. Я ж поки що залишуся при думці, яка винесена в заголовок!

P.S. Скачав недавно старий культовий фільм "Убить дракона", з Абдуловим, Янковським, Леоновим в ролях. Сто раз бачив, але класика є класика! Враження - фільм ніби недавно в Калуші знімали... :))

P.P.S. І не забуваємо голосувати! :)